Розриваються груди вiд болю
i в очах темнiє у мене.
Серце гупає, рветься на волю,
вiд напруги налилися вени.
Душа просить її вiдпустити,
бо вона уже марить небом.
Але хочу i мушу я жити,
так багато ще встигнути треба!
Мушу дiтям себе віддати,
прислужитись Вiтчизнi маю,
i тобi я мрiю сказати,
що люблю тебе, нiжно кохаю...
Мушу...
© Copyright: Тарас Плахтий, 2007
Свидетельство о публикации №107051900183
Свидетельство о публикации №107051900183
Рецензии