ДОЛЯ ВДОВИ ТА МАТЕРІ
Солдатським вдовам та матерям
Полином на серці стигне печаль.
Вона ж - безсила - мовчатиме.
Стоїть одиноко. Дивиться вдаль.
Лелеки летять над хатами...
Туди, де обрій горів вогнем
З кривавим сонцем на заході,
Провела мужа у бій з плачем
І не могла не плакати.
Туди і син із полком пішов,
Йому й кохать не доводилось...
І плакала знову вона і знов,
Та горе з душі не сходило.
Глибокий щем одиноких літ
Рвав серце безвинне карою:
Коханий муж на війні поліг
І син, що ним завжди марила.
Гарячі сльози з журних очей
Стікали гіркими ріками...
Серед страждань і безсонних ночей
Живила серденько ліками.
Вже сива вона, як ранковий туман,
Лице від жалю зістарилось:
„А, може, повернуться, може, обман?
Може, в живих зосталися?”
А вечір настане – дивиться вдаль.
Б'ється, мов рибонька в ятері...
І сіллю лягає нестерпна печаль
На серце вдови та матері.
До дня Перемоги
© Copyright: Владимир Бояновский, 2007
Свидетельство о публикации №107050502097
Свидетельство о публикации №107050502097
Рецензии