дивно бо спонтанне... укр. яз

Прозовість відчуттів. (А хто сказав, що проза -
не гідна, чи пуста, чи нижче за вірші?)
Прозорість теплих днів. Закінчились морози.
Знімай із себе все, так ближче до душі.
Оголене пруття твоїх чарівних зраджень
Штрикає у висок, а я собі живу.
І очі вірять в те, що ти такий досяжний,
що нині ти для всіх... Розбавимо нудьгу
іще одним світанком. Так гучно і незграбно
Летить додолу день, іще один, не наш...
Хтось проситься ввійти у сни твої, нахабно.
І труситься замок, й здається арбітраж,
Присуджує тобі мільйони поцілунків
І тисячі думок про когось, а проте...
Якийсь бездомний пес шукає порятунку
І скиглить уночі. Та то таки пусте.
То звісно не про нас, чужа нещира пісня.
А нам вже час кудись... Не дійсні паспорти,
Закінчилась посадка, страховки всі не дійсні
візьми квиток до пекла - до раю не ввійти.
Та цей останній крок до сходинок в багаття
Хотілося б разом... За руки і - мерщій.
І потім без страху. Зніми із мене плаття,
Знімай із мене все - так ближче до душі...