На березі листопаду
Нарешті я відчув її
тривожний шепіт. Листя з клена
безвладно сипалось в мої
пусті кишені, а Селена
німіла в небі. Що я міг
ректи у відповідь на колір
пісень природи? Жовтий сніг
переповняв собою простір
покритий вічністю, в котрій
жевріла мрія. Біла пляма
над сірим містом мала свій
незмінний погляд на Адама
ну і на осінь, влиту як
казан розплавленої міді
в мої уста – бо саме так
мене б поїли в Геспериді
вандалам відданій, коли б
я встиг родитися раніше
від Сина Божого, коли б
умів писати з горя ліпше
ніж це робив Нерон. День плив,
ще не оплаканий дощами
я в нурті осені губив
життя розбуджене думками.
На березi листопаду
© Copyright: Андрей Август Лоэнгрин Кубин, 2007
Свидетельство о публикации №107032102551
Свидетельство о публикации №107032102551
Рецензии
