Не помітив коли всі сади відцвіли,
жовте листя ж коли відлетіло...
Та помітить не міг - сніг на скронях твоїх,
та й голівонька теж посивіла.
Бачу дерево те, що стоїть, не цвіте –
його вітер холодний хитає...
Непомітно й твоя пройшла, мамо, весна,
а її ж двічі в рік не буває...
Твою ніжність згадав...Як малим я благав,
щоб взяла і мене пригорнула...
Ой, ти ненько моя! Де ж тепер та весна?
І чому ж швидко так промайнула?
Все життя я згадав, рідна мати моя...
Цілував твої схудлі, натружені руки.
Прошептала: "Мій сину, я вас скоро покину...
Най Господня любов з вами буде".
В сумі тяжкім стояв, і тебе я прохав:
"Не спіши туди, мамо,... не треба..."
Відповіла мені: "Досягла вже пори
і в дорогу зібралась до Неба..."
Ой, ти ненько, моя...
© Copyright: Полищук Виталий, 2007
Свидетельство о публикации №107021502564
Свидетельство о публикации №107021502564
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.