Морозе, ти, хоч сердься хоч не сердься,
А теплий промiнь вже разок прибiг...
Весняне сонце – як дiвоче серце.
Грак прилетить – за мiсяць зiйде снiг.
У березнi так сонечко засяє –
I побiжать по вулицях стрiмкi
I радiснi: природа воскресає –
Веселi, надихаючi струмки.
Ще холоднеча припiка помалу
I випада на досвiтi снiжок.
Бурульки довгi—на весну тривалу,
А зтане снiг – берися за плужок.
Побачиш: щука лiд хвостом ламає –
Бiжи додому, встань на свiй порiг,
Бо ластiвка додому повертає,
Зустрiнь її, а з нею – свiтлий рiк.
Веселка вранцi – незабаром дощик.
Вiдкрий йому долонi, порадiй.
Весняний дощик, як з грибами борщик –
Дитяча радiсть, тисячi надiй.
Помiтно довше день, а нiс коротше...
Морозе, ти не злися, саме час...
Чим злiше лютий, тим весна солодше –
Iди, морозе, i забудь про нас...
Лютий
© Copyright: Семен Венцимеров, 2007
Свидетельство о публикации №107020600582
Свидетельство о публикации №107020600582
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
