На п вн ч, посп шаючи з далей...

На північ, поспішаючи із далей...
(М. Ю. Лермонтов) (переклад з російської)

На північ, поспішаючи із далей,
Із темних і чужих сторін,
Тобі, Казбек, ти сходу стражник славний,
Приніс я, мандрівник, тобі уклін.

Чалмою білою до віку
Укрите зморщене твоє чоло,
Людини гордої той шепіт
Твій гордий світ все ж збереже.

Та серця гордого моління
Хай скали віднесуть твої
В край над зірками, у твої владіння,
Та до престолу вічного алли.

Молю, хай зійде днина прохолодна
На землю жарку, пильний шлях,
Щоб зміг в пустелі тій прегарній
Я хоч удень відпочивать.

Молю, щоб буря не застала,
Мене в наряді бойовім,
В ущелині яскравого Дар’ялу,
Бо змучений напевно вже мій кінь.

Та є іще одне бажання!
Боюсь сказать! – Душа тремтить!
Якщо вже я із дня вигнання
На Батьківщині позабутий весь?

Чи знайду там колишні ті обійми?
Старий зустріну той привіт?
Впізнають друзі мене, браття
Коли минуло стільки літ?

Або серед могил холодних
На прах я рідний наступлю
Тих добрих, ясних, благородних,
Всіх тих, з ким молодість ділив свою?

О, якщо так! Своєю заметіллю,
Казбек, засип мене скоріш
І по ущелині мій прах бездомний
Розвій без сумнівів скоріш.