Зима 2005

Пройду я босоніж по полю,
В очі волошкам погляну,
Й відійде та хвиля болю,
Я знову радіти стану

Радіти небу та сонцю,
Польоту птахів наді мною,
Малому між хмар віконцю,
Що так вабить летіть за Тобою

Летіти далеко-далеко,
Поглянуть на Вкраїну мою,
А потім, неначе лелека,
Летіти кудись за Тобою.

Туди, де сонечко ясне,
Де знайшла б мрії я свої,
Де грається з дітками щастя,
Де видимі янголи Твої,

Де можна життю радіти
Й тішитись знайденим щастям,
Та треба далі летіти,
За обрій далекого щастя,

Туди, де знайду серед тиші
Тебе я край озера болі,
Де ходять загублені душі,
Нещасні, замучені, кволі.

Ти їх направляєш до Раю,
Та не кожен йти туди згоден,
Вони заблукали в цім краю,
Й знайти шлях той може не кожен.

Я тихо складу свої крила,
Ти втомлено очі піднімеш,
Вуст торкнеться усмішка мила
І мовиш :«Може підійдеш?»

- «Я…» - «Знаю, чого ти хочеш,
Не знаю тільки одне:
Кого зберегти ти просиш?
Родину? Чи може себе?»

Схилюсь на коліна я тихо:
«До Тебе душею я лину…
Спаси, бо трапиться лихо…
Боже, врятуй Україну…»