Моя кохана... Почекай...
Не поспішай піти нівроку.
На самоті не залишай
Свою доньку блакитнооку.
Я прошу - трошки забарись,
Зайди до нашої оселі,
До мого чола доторкнись
Губами повними любові.
Я більш тебе не відпущу,
Нехай зміниться моя доля.
Нехай в життя не повернусь,
В оце спокусливе сваволля.
Години тяжкої туги
Заполонили обрій думок.
Чи дочекається весни
В скорботі виснажений мозок?
Моя кохана... Почекай...
Залиш свого буття краплину.
Ти вже ступила через край
І я зберіг тебе частину.
Мене питаються, чому
Я не зніму мою обручку?
Відповідаю: бо тому
Що вдягнута була не мною
І не мені її знімать,
Я не поступлюся тобою.
Моя кохана... Почекай...
Ти дочекаєшся, я знаю,
Коли мій подих доторкне
Твоє буття на тому краю...
25.12.06 2:20 РМ
Почекай...
© Copyright: Печалилорд, 2006
Свидетельство о публикации №106122700647
Свидетельство о публикации №106122700647
Рецензии