Оці руїни – то стара легенда,
що склалася не тут і не тепер.
Її володар вже давно помер,
Зоставивши на згадку лиш моменти
видіння ясного, душі руїн,
обвитих щільно пагіллям плющу.
Душа чекала вітру і дощу –
Зломилася від подиху хмарин.
Високий замок ніжно заспівав
у верховітті пущі, що на кручі,
Струмка дзвінкого голосом ясним.
Обвиті стовбуром плюща міцним
Несказані слова душі летючі,
І іскри-долі, що той час плекав.
Замок
© Copyright: Анна Данканич, 2006
Свидетельство о публикации №106122600977
Свидетельство о публикации №106122600977
Рецензии