Квiтка

На струнку, високу сосну
Біла квіточка дивилась.
І серденько цєї квітки
Дуже голосно молилось:

Боже! Дай же ж мені зросту,
І краси, щоб любувались,
Щоб на мене всі як глянуть,
Щирі пісеньки співались.

А Господь її послухав,
І сказав він – “добре квітка”
Я здійсню те все, що хочеш,
Але потім ти не бідкай!

Стала квітка аж палати,
Все красою чарівною.
Файна, пишна біля сосни,
Тай росте собі такою.

Якось йшли повз ню дівчата,
Здивувалися красою!
Тай захтілось їм забрати
Дивну квіточку з собою.

Обірвали вони листя,
Струнку гілочку зламали,
Узяли рослину в руки,
Тай кудись попрямували.

Стрепенулася красуня.
“тут кінець вже не далеко,
Так помру я дуже скоро,
Де ж ви, же ж мої лелеки?

Заберіть мене до весни,
Де росла я, й розквітала.
Я не хочу так вмирати…”
Та пора її настала.

Чи краса в житті основа,
Щастя, радості й любові?
Ні, то з серцем йде розмова
Про щасливі миті долі.

© Neori