Гiмн Народу

Мій народ, що не просить дарів у небес,
Мій народ, ні хвилини не мислячий без
Рукоділля та праці, що мовить з усІма, як друг,
І чого б не досяг, без гордині дивиться навкруг.

Мій народ! Я щасливий вже тим, що твій син!
Косих поглядів мені ти вже ніколи і не даси,
Та заглушиш мене, якщо пісня моя не чесна.
Ти почуєш її, якщо щирою буде вона.

Не обдуриш народ. Доброта — не довірливість. Рот,
Що говорить неправду, долонею криє народ,
І такого на світі ніде не знайти язика,
Щоби власник його на народ зазира звисока.

Співака шлях – землі, рідной неньки це шлях,
І куди не підешь – до народу приведуть пуття.
Розчинитись в його незліченних людських голосах,
Загубитись листком в невгамовних шумлячих лісах...

Хай підносить народ — він суддя, отже, має резон
Немов висохлий кущ, горду пиху окремих персон.
Адже тільки народ може міру для величі дать,
На узліссі ніяк зріст свій з лісом не можна зрівнять.

Припаду до народу. До величі сили зверну.
П'ю се мови величчя, пірнаю в її глибину.
Припаду до річки, нескінченний потік уздовж очей,
Що крізь роки, крізь нас у чарівне майбутнє тече.

Мій народ, що не схилив ані голови,
Ані не розгубив цінні звички трави,
Зерна жменею в смерті момент затиска,
Ті, що здатні рости і в снігах, і в південних пісках.

Мій народ, мій терплячий і добрий народ,
Той, що п’є, той, пісні що кричить, до висот
Що спрямований, велетнем він повстає —
Вище зірок його зріст, не скрити, що є!

Мій народ, що дає славу кращим синам,
Суд несе пройдисвітам своїм, брехунам,
Що ховає в собі свої муки - та твердий в бою,
Що говорить безстрашно страхІтливу правду свою...

*******
Грудень 1964 року, сіло Норенське,
грудень 2006 року, м. Одеса