Заради друга

 ЗАРАДИ ДРУГА.
 
 


 Дехто каже,що дружба між хлопцем і дівчиною не існує.Що ж,мені їх жаль. Бо я можу сказати,що це не так.А для більшої переконливості я розкажу вам одну історію з мого, покищо невеликого,життя.Вісімнадцять років - це не так вже й багато.Але тепер я вже знаю,що така дружба існує і що ця дружба велика сила.
 Це сталося в 11 класі школи.1 вересня у нашому класі з'явився новий хлопець.Наш класний керівник привів його у наш клас,познайомив з усіма,а потім пішов у своїх справах.Кілька хвилин новачок стояв роздивляючись дітей.Коли його погляд зупинився на мені,я побачила які в нього спокійні темні очі.Від них йшла хвиля доброти,що кілька секунд крім цих очей я нічого не бачила.Але він відвів погляд убік і сів за крайню парту біля входу в клас.Розпочався урок і я забула про нього. Не буду розповідати все те,що стосується того як ми познайомились і потоваришували.Скажу тільки те,що в нас виявилася одна спільна пристрасть - біг.Так,я доволі не погано бігаю на довгі дистанції. Одного разу я побачила його біля річки коли він розминався. Я підійшла до нього і запропонувала йому бігати разом.Він посміхнувся і сказав, що це буде для нього великою радістю.Ми бігали кожного ранку перед заняттями і увечері,коли вулиці міста пустіли і починало темніти.Мені було приємно спілкуватись з ним.Він дуже вирізнявся споміж хлопців у нашому класі.Він не пив,не курив і завжди ввічливо говорив.А найбільше його вирізняло те,що він завжди сидів сам за своєю партою.Ніхто не хотів сидіти разом з ним. Та й не думаю, що він хотів би сидити з кимось із «цих».Його недолюблювали за його щирість і терплячість.Інші хлопці часто кепкували з нього,але він не звертав на це уваги і тільки мовчки дивився своїми сумними очима на дошку.Його очі ставали веселими тільки тоді,коли він розмовляв зі мною.Одного разу я запитала чому він не звертає уваги на образи наших хлопців.Він трохи помовчав і потім сказав:
 - Я скажу тобі одну річ,про яку ніхто ніхто не знає,але тобі я розповім.Ти мій друг і я не хочу мати від тебе таємниць.Терплячості до вчинків людей мене навчили східні бойові мистецтва.
 - Ти займаєшся бойовими мистецтвами? - здивувалася я.
 - Так.
 - А як давно?
 - З чотирьох років мене вчить мій дід.Він вчить мене найгуманнішому з бойових мистецтв. Він вчить мене Айкідо.
 - Здається я чула таку назву...Чому ти тоді терпиш їхні насмішки?
Він глянув на годинник і сказав:
 - Ходімо додому,по дорозі я розповім тобі дещо.
По дорозі додому він розповів мені неймовірні речі.Я була надзвичайно вражена філософією бойових мистецтв.Ніколи не думала,що в них ховається така велика духовна сила.
 Ніщо не говорило про те, що наступного дня наші стосунки дуже зміняться... Про нашу дружбу ніхто не знав.В класі ми обоє якось дивно поводились,ми рідко розмовляли. Він нікому не подобався. Не подобався тому,що був не такий як всі.Він був справжньою людиною і саме за це, його ненавиділи всі наші хлопці.
 Того дня він як завжди зайшов у клас і тихо зачинив за собою двері.Побачивши його ,один з наших «крутяків» підвівся і звернувся до нього:
 - Слухай ти,бігун,чого ти причепився до неї?
 - А тобі що до цього?
 - Ми знаємо,що ви бігаєте біля річки, - підєднався один з його приятелів.
 - Може ви ще дечим займаєтесь наодинці? Чи в тебе не виходить?
Вони зареготали.
 - Хто про що говорить,у того з цим проблеми, - спокійно відповів він.
Хоч які тупі були ті двоє,але вони враз перестали сміятись.
 - Ану повтори,що ти сказав. Зараз ти в мене побачиш, - закипів перший.
 - Зараз тобі і твоїй повії буде непереливки.
Він хотів підійти , але мій друг загородив йому шлях.
 - Не смій так казати про мого друга, - так само тихо відповів він.
 - Ах то ви друзі. Зараз я покажу тобі дружбу, потоваришуєш з моїм кулаком.
 Він замахнувся рукою, та мій друг так несподівано відступив убік, що нападник не втримався і впав лицем вниз. Підвівшись, він та його друг разом кинулися на мого товариша. Потім все сталося наче у фільмі. Дві секунди і обоє нападники лежали на підлозі, а він сидів на них і тримав їх за руки. Отямившись від падіння, хлопці спробували вирватися, але тільки застогнали від болю. Ніхто не розумів , чому вони не можуть поворухнутися. Але я знала. Він показував мені, що таке больове утримання. Бачачи, що нападники заспокоїлися, мій друг відпустив їх і підвівся.
 - Я не хотів завдавати вам болю, але ви змусили мене. Будь - ласка, не треба робити цього знову.
В цю хвилину задзвонив дзвоник. Всі почали сідати на свої місця. Ті двоє теж підвелися і потираючи зап'ястя пішли до своїх парт. Зайшов класний керівник і розпочав свій урок.
 Я сиділа і в моїй голові снували бурхливі думки. «Яка я дурна, що ховаю свою дружбу з ним. Захищаючи мене він показав, що я дійсно дорога йому. Навіщо я ховаюся, наче ми якісь змовники. Якщо він дійсно мені друг, то чому я маю соромитися цього? Хіба не може бути дружби між дівчиною і хлопцем? Годі! Треба боротися за свою дружбу!»
Я підняла руку.
 - Вчителю, можна мені пересісти?
 - Пересісти? Куди?
 - До нього, - я показала на сусідню парту.
 - До ..? Чому? - здивовано глянув він на мене.
Я підвелася.
 - Бо він мій ДРУГ.
 - Будь-ласка, якщо ти так хочеш... - розгублено відповів наш керівник
У цілковитій тишині я підійшла до парти і сіла біля нього. В очах юнака світилася невимовна вдячність...
З того часу пройшло два роки. Тепер ми навчаємося на одному факультеті і так само сидимо за одною партою. І звичайно ж, кожен день бігаємо. І ми щастливі, адже ми друзі. І ніхто не зашкодить нашій дружбі. Тож запам'ятайте мої любі друзі: якщо ви маєте хоч одного єдиного,але справжнього друга, за якого ви можете віддати все , навіть своє життя, то ви недарма живете у цьому світі.