Amor infinitus

 AMOR INFINITUS
або декiлька порад стосовно нероздiленого кохання.



І була наділена людина розумом. І з’явилася істота з холодним
розрахунком. Але не щезли почуття. Засліплена почуттям, людина
не могла тверезо думати. І навчилися люди боротися з гнівом, злістю,
 заздрістю. Але не навчились боротися з одним-єдиним почуттям.
Зводило нанівець холодний розрахунок палке кохання…
 Котов Микола


Якщо вам доведеться побувати на Землi, старiй планетi бiля маленької Жовтої зiрки,яку земляни називають Сонцем, то неодмiнно зайдiть у Музей Кохання. Це велична,неймовiрно красива споруда, що стоїть бiля не менш величного лiсу з багатовiковими деревами. Багато людей з навколишнiх сонячних систем бувають тут,щоб побачити книгу,яка перевернула iсторiю людства. Заглянемо й ми у цей музей. Тут багато чого цiкавого. Вражає велика картина на однiй iз стiн. Це найстарiший експонат у музеї. Зображена лiсова дорога. По обидвi сторони дороги, на нiй самiй лежать тiла багатьох вбитих людей з рiзноманiтною холодною зброєю в руках, чи побiля них. Посерединi цього побоїща лежить молода вродлива дiвчина. На жаль, чорна стрiла в її грудях свiдчить про те, що вона мертва. Бiля неї на одному колiнi стоїть молодий воїн. Одна його рука торкається дiвчини iнша,вiдведена трохи назад,лезом до себе, тримає довгий, трохи зiгнутий самурайський меч. Можна побачити, як напруженi пальцi цiєї руки. Може навiть здатися, що меч тремтить вiд внутрiшньої боротьби. Обличчя воїна навiть у мить смертi коханої не пiддалося почуттям, настiльки сильний його дух. Але очi воїна заклякли у невимовному жалю, а його погляд наче шле у простiр нiмий заклик. "Що помста, коли її - вже нема..."- написано пiд картиною.
  Таких вражаючих експонатiв тут багато. Та не будемо затримуватися на них, бо головне - це книга. Вона знаходиться у маленькiй кімнаті,куди заходять,звичайно, поодинцi. Зайдемо й ми. Зовнiшнiм видом вона нiчим не вiдрiзняється вiд мiльйонiв. Розкриємо її на тiй сторiнцi, що позначена закладкою. Ось невеликий уривок з книги. Дочитавши, прислухайтесь до своїх вiдчуттiв, поміркуйте над цими словами.
Дарма кажуть, що час лiкує рани. Є рани, якi дуже важко пiдаються лiкуванню. Особливо коли це душевнi рани. А найтяжкi рани може залишити нещастливе кохання. Бо воно, як троянда - прекрасне, але може завдавати болю. Шкода, що це не мої слова. Кохання неможливо забути, якщо воно було сравжне. Вiдчувши його один раз, людина втратить спокiй назавжди. Вона буде кидатися у рiзнi боки у пошуках того невiдомого почуття, що вразило її колись. Нiхто до цих пiр не розгадав до кiнця феномену цього почуття. І нiхто не описав його повнiстю, бо зробити цього просто неможливо. Всi спроби не вiдтворять i малої частини цього почуття...
Тому лiкувати рани,завданi нещастливим коханням, дуже важко. Бо кожна людина iндивiдуальна i так само iндивiдуальнi її почуття. Багато людей, дiставши рану вiд невдачi, замикаються у собi, вони бояться шукати свое щастя, навiть бiльше, вони не вiрять у те, що щасливе кохання можливе. I це дуже сумно. Бо кохання прекрасне, навiть якщо воно було нещасливе. Бо немає нiчого прекраснiшого за ті митi, коли людина пiдноситься на крилах цього незбагненного i нiчим не пояснюваного почуття. I покохати варто, хоча б заради цих миттевостей, коли тебе переповнює кохання. Адже кохання не стає нещасливим вiдразу. Хiба не так ? Хiба, закохавшись, людина вiдразу каже, що немає нiякої надiї? Я в це не вiрю. А якщо навiть так, то ця людина немає нiякої волi, якщо вона вiдразу, без боротьби погоджується з долею, то вона не варта навiть спiвчуття.
 Але не буду казати, що кохання не може померти. На жаль, це так. Час здатний вбити будь що. Кохання без взаємностi буде боротися до останного, i ця боротьба може затягнутися надовго. Не знайшовши розумiння, пiдтримки i, нарештi, взаємностi, кохання може померти вiд самотностi. Та виняток у бортьбi з часом все таки є. Єдина рiч, над якою час не владний - це взаємне кохання. Бо воно як казали латиняни «Lux in tenebris» - свiтло в темрявi, яке веде нас уперед серед проблем i невдач. Кохання може здолати все...
I знову про рани. Хоча їх важко лiкувати, i немає засобу, який би гарантував миттеве i повне одужання, все ж таки спробую дати кiлька порад.
По-перше, найнебезпечнiший ворог кохання - це самотнiсть. Тому треба мати вiрного друга, або, якщо пощастить, навiть декiлькох, якi б розумiли тебе i з якими ти мiг би вiдверто поговорити, вилити їм все те, що накопилося у душi. Вiд цього стає легше, але бiль залишається. Так, нiякий друг не замiнить тобi коханої людини. Час справдi може лiкувати рани, але час поганий лiкар, пiсля нього рани хоч i затягуються та залишаються страшнi рубцi. У мисливцiв на левiв є таке повiр'я, що рани вiд зубiв цього звiра спочатку заживають, та потiм, у якийсь певний перiод, коли майже забуваєш про них, вони знову починають болiти. Так само і ці рани. Коли вже майже забуваєш про них,вони знову починають боліти.
 Бiльш надiйнiший засiб - це порозумiння з iншою дiвчиною, якщо цього потребує хлопець, i навпаки. Цей засiб повертає втрачену вiру у те, що взаємне кохання можливе. Але дехто насмiлюється казати, що звичайна дружба мiж хлопцем i дiвчиною не iснує. Це вже взагалi цілковита нiсенiтниця. Такi люди люди бездушнi i черствi. Якщо вони не вiрять навiть у це, то що вони можуть знати про кохання.
I нарештi найнадiйнiший засiб - це нове, щасливе кохання. Тiльки воно може вилiкувати цi душевнi рани. Нове кохання можливе, i треба вiрити в це. А якщо ви будете вiрити, то рано чи пiзно, все стане на свої мiсця i вiд ран не залишиться нi слiду.