Ще нам рано до Европи

Якби знайшовся хоч один,
Щоб зупинить блудливий
 млин,
Що властолюбці закрутили,
Собі у владі все мостили
Найвище місце. А народ
Усе чекав і сподівався,
Уже й терпець йому
 урвався.
Мій батько закликав завжди,
Що треба починати з хати,
Европу треба будувати
Спочатку тут, де живемо,
Де внуків спати кладемо,
Де нас ростила рідна мати.

Не йти в Європу жебраками,
Не стукати у двері кулаками,
Бо не причеплять же «обузу»
До Європейського союзу.

Ну, що Европі скажем ми?
Що нашу землю забуваєм,
За сварками не помічаєм
Оту хатину, край села,
Оту ріллю, що віддала
Останні соки. І понині
Нема життя на Україні
Тим хліборобам, що хотять
Свою земельку оброблять,
На ній хатину свою мать,
І щоб в хатині все було,
Тоді б в Європу не тягло.

Жаргон покажем свїй блатний,
І низький рівень виховний…
Ми кидаєм сміття під ноги,
Ми заплювали всі підлоги,
Та ще й роздолбані дороги,
І димний небосхил, брудний.
Погляньте, «революцьйонери»-
Як смітники і парки й сквери,
Пляжі у мусорі й дірмі,
А вам Європа на умі.

Не помічаємо поетів…
 Та що книжки,
 Нема клозетів,
В містах, де з вами живемо,
Де пиво п*єм, там і л*ємо.
На ціле місто два всього…
Село не має і цього.
Чим до Європи крокувати,
Себе навчимся поважати,
Збудуєм наш добротний дім,
Всього щоб досить було в нім:
Дітей, роботи і житла,
Щоб господарочка могла
Накрити стіл, пісень співати,
А то не чути вже, щоб з хати
Лунали співи. Не співа
Вже наш народ, ні у жнива,
Ні у Різдво, ні в які свята.
А то ж колись була багата
На співи наша Україна,
Співала, як душа єдина,
Про хліб, про землю ,
 та свободу,
Бо пісня – то душа народу!
І от коли це зрозумієм,
Свій збудувати дім зумієм,
Коли свідомість вище буде,
Коли, нарешті стануть люди
В душі пани, а не холопи,
Тоді і підем до Європи.