Містечко – рідна батьківщина,
Зростаючи, вгризалося в поля.
А в полі тім була моя стежина,
Що від дитинства зрілість віддаля.
На тій стежині я була собою,
Під захистом „солдатів” – колосків.
Я мріяла, томилася журбою,
Співала часом музику без слів.
Я мріяла про дальнії країни,
Про світ без горя, без хвороб, без сліз,
Про лицаря, який мене б єдину
В світи далечі на руках відніс.
Там плакала від щастя, не від горя,
Бо прикрощі вважала за біду.
Стежинку, що пройшла посеред поля,
У серці через роки прокладу.
І хоч, уже сивіють мої скроні,
І смуток доторкнувся до чола,
Стежиною, у пам’яті в полоні,
Біжу, а руки мої - два крила.
Стежина
© Copyright: Ольга Калиниченко, 2006
Свидетельство о публикации №106092902123
Свидетельство о публикации №106092902123
Рецензии
На это произведение написано 18 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.