Сумно по річці човник пливе,
Людське дитинча коливає мале.
Плачуть риби, ковтає їх сльози вода.
Птиці кружляють, крила від суму лама.
І надриваються груди мати-землі
І виливаються з жалем сльози її дощові.
Мати! Рідненька! Ти загубила очі свої, совість свою
І залишила сонце і крила на боротьбу.
Ніжне, беззахисне ти немовля.
Доля твоя як пісня сумна.
Річка тендітна у пащу до себе взяла немовля,
Сльозами умившись, на небо його віддала.
******
Зозуля
© Copyright: Людмила Кузьменко, 2006
Свидетельство о публикации №106091401437
Свидетельство о публикации №106091401437
Рецензии