Благовiщення

Було таке, або ні –
в Галілеї чи в Галичині:
дівчина навесні
на край свого села
до криниці йшла.
Поволі-поволі –
білі лілеї по полю –
йшла і не знала,
що йде по Долю.
Далі сталося так:
бачить дівка – чужій юнак
гарний та гожий
на янгола схожий.
Сидить на криниці і мріє.
Він до неї: «Радій, Маріє!»
А вона, не знає чому, а радіє!
«Радій, Маріє!
              Благословенна!
На білому тілі твоєму
              Благословення!
Славословлю твоє імення:
Благословенній –
              Благословення!
Благословенне коріння твоє і віти,
Благословенні батьки твої й діти,
А від сина твого –
                світло цілому Світу!»
Червоніє Марія,
не знає куди очі діти:
«Які ж в мене діти?
Чи ти божевільний?
О, Боже всесильний!
Звідкіля ж ти, небоже, –
з дитинства я Божа...»
А він: «Так, діво, я вільний,
Дух Божий всесильний –
на все воля Божа,
і Бог він все може.»
Посміхнулася Марія йому:
«Нехай буде тоді по слову твому»
А він й зник!
              Моя ненько!
А біля криниці – старенька.
Волосся сиве, заплакані очі,
а стан і хода дівочі.
До Марії: «Радій, Маріє,
Як я раділа – будеш як я ридати!
Пообривала б я янголам крила,
а особливо тому Гаврилу,
бо ти – це ж я – Божа Мати!»
Стоїть Марія – не розуміє
до чого сльози, до чого крила?
Аж з переляку очі закрила.
А та далі веде:
«Он – син твій іде –
В крові обличчя, пробиті ноги,
Тернові ікла уп’ялись в брови,
Пробиті руки хреста тримають!..
Ти бачиш світло? Я... вже не знаю...
І це – опора, і це – надія,
і про онуків розбита мрія…
Ну що ж поробиш –
Радій, Маріє!
Радій без надії!
Радій в суботу, радій в неділю,
У завірюху і у завію,
Радій у спеку, радій од спраги,
Радій од кривди та ще й од зради!
Радій у пеклі, радій в Геєні,
Під божим оком у божій жмені -
то Його воля
і Його діла...»
І пішла:
пішла по полю – їй жито вклонилося,
пішла по небу – хмарки під ноги стелилися,
А Марія їй у слід дивилася і дивилася...
Слова її віщі діву тривожать.
Проте,
може й брешуть про це.
Чи було таке, а чи ні –
В Галілеї чи в Галичині...