Серед кутiв

(Сенiлзi з подякою та пошануванням)

О як довго ця ніч у вологiй пiтьмi тiльки тлiла
як ті сотні курищ із бадилля вже майже сухого
наболіла душа під осінньою мжичкою спала
і не чула глухого зітхання сича
ніч боліла, а з нею загибла душа,
ніч боліла, боліла, боліла...
---
Голова побіліла, юнак не пізнав
у спітнілому люстрі обличчя
Місяць з хмар виглядав, потім знову пірнав
і чекав що хлопчина покличе,
але той розчинивсь в Зазеркаллі...
---
Калі Юга лиха чи скінчишся коли?
Чи поверниш князевича в Град над Рікою?
Характернику, Діду, молю! Проколи
оболонку води у ставу замороки!
Не почув, чи вдає? Світ мовчить,
лише кроки, лиш кроки, лиш кроки...
---
З уроки тобі клякнуть ноги,
з питва твоє серце забуло
дорогу до Отчого Дому,
трунком твою отруїли Душу
шудрики, що шарудядь як ті миші
квітом папороті
у твоїм гербарії...
---
Гербати запашної налий мені, Мила
Рій думок віджени її ароматом
Пелюсток яблуневого цвіту
насип мені на волосся
Поцілунком коральових вуст
Поверни до життя
оцей сад скам'янілий
Ніл широкий спиню я тоді
І народ проведу через Синю Пустелю
І проб'ю діамантову стелю
Неба Сьомого
Милая Діво,
ти мене лише ніжно
в вуста поцілуй...