Ми не раптово, друже, виникли і зникли;
я вірю: не змарнуємо життя.
Воно для інших не взірець, не приклад.
Душа — не місце, знаю, для сміття.
Такі чудові — кожен сам для себе,
йдемо, не помічаючи слідів
таких, як ми, істот, у пекло, в небо,
полишивши коханих і братів.
Цікаві, різні, різнокольорові, —
однакові потому для землі.
Сторіччя війн, ненависті, любові —
лише хвилина, мить на цьому тлі.
Та не журися: ми — не випадкові,
на нас — бодай який та Божий знак;
і ми залишимось: у барвах, нотах, слові, —
ознаками, без будь-яких відзнак.
А хоч і з ними — це нас не зіпсує,
не змусить забувати, хто ми є.
Самодостатність, друже мій, тобі пасує,
а зайва самовпевненість — псує.
ніч, 15 травня 2006 р., м. Боярка Київської обл.
Не випадковi
© Copyright: Алексей Костромин, 2006
Свидетельство о публикации №106080900721
Свидетельство о публикации №106080900721
Рецензии