Липневий спiв

Минає час та все одно люблю…
Даремно. Знаю. Хай як скажуть люди…
Та полум’я купальського вогню
нікого за кохання не осудить.

Тож ближче, липень... (кличу, чи молю?)
Хай вишивають блиском зорі небо...
Зберу цю вишиванку задля тебе,
Щоб захищала душу від жалю...

Собі сплету вінок. У нім -- пісні,
пташиний гомін й нескінченна казка…
Як хочеш, слухай… Тільки не мені
воно співа. Така у долі ласка…

Тож може ти почуєш… Хай той спів
зігріє серце твОє й у долоні
Вкладе маленький папороті цвіт
Й твоя любов вже більш не захолоне…

Торкнешся теплим подихом плеча
І, нібито підпалена Марена*,
Зірвусь у небо й вся моя печаль
Розвіється мов попіл по деревах.

За мить забуду сумнівів рубці,
Зійдуся з ніччю в божевільнім танці
Й, довірившись лише твоїй руці,
Спалю весь біль у полум’ї купальським





*Марена – образ богині у вигляді солом'яної ляльки, що спалюють на свято Івана Купала.