Така вражаюче-невинна,
Така безжалісно-чиста, —
Зап’ята чорними цвяхами
До віковічного хреста.
Як Він страждав... Так ти страждаєш,
Долонь кривавії сліди...
Вони презирливо кричали
Тобі, безпам’ятній: „Веди!”
Куди вести? З хрестом на плечах,
З цвяхами в грудях?.. Їх вести?
О Боже, Боже! Плаче серце,
Але уже не плачеш ти.
Чи може бути, щоб безсмертя
Кришталесяйної душі
Було розп’яте разом з тілом
Лискучим холодом іржі?..
Де той вінок з пахучих квітів,
Що десь в пилу лишила ти,
А він крізь бруд задушний, жовтий
Іще продовжує цвісти?..
Одного вечора раптово
Заколивається земля,
Промчиться небом блискавиця
І дощ проллється на рілля.
Жилаві руки, сильні руки
Віднімуть хрест від білих пліч
І понесуть розкуте тіло
В глуху передсвітанну ніч...
Розп яте безсмертя
© Copyright: Рафаэлль, 2006
Свидетельство о публикации №106062900168
Свидетельство о публикации №106062900168
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.