* * *
Наче доля, серед лугу повилась дорога,
Гадюкою по-під серцем холодить тривога.
Вміла ненька свою доню всіх пісень навчати,
Не навчила лиш одного - долю вибирати.
Запишалась біля тину, розквітла калина,
Та з вишневого садочку сумна пісня лине.
Спорядила дівчинонька козака в дорогу -
Виплакала ясні очі за сім літ небога.
Не линяють чорні брови, уста червоніють
Та для кого врода квітне, як гасне надія.
Соловейко у садочок щовесни літає
Тільки серце його пісня вже не звеселяє.
Над курганом над зеленим чорниий ворон в'ється
Згинув в полі козаченько, вже не повернеться.
Тужить в саду дівчинонька, в'яне та марніє,
На могилі козаченька сумні вітри віють.
Іще й вранішня зоря на небі не встала,
Як дівчина при дорозі тополею стала.
Хто тополю не минає й вміє серцем бачить
Чує тиху, сумну пісню, то тополя плаче...
то тополя плаче...
© Copyright: Валентина Силава, 2006
Свидетельство о публикации №106052801857
Свидетельство о публикации №106052801857
Рецензии
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.