17. Примхи мови

Мабуть Боженка з Айєю трохи втомились від київських вражень, бо випросили день відпочинку у жадібного до мандрівок вулицями міста Олеся. І, коли той, невесело зітхнувши, таки погодився, дівчата, весело щебечучи, вирушили зранку у подорож по крамницях, а хлопці вперше за ці дні надовго залишились удвох. Та нудьгувати в паркому приміщенні помешкання друзям не довелося, бо Олесь запропонував Івану позагоряти та поплавати в Дніпрі, на що той одразу ж дав згоду. І хлопці, як і в школярські роки, не гаючи часу відправились на піщаники* за Дніпровським гаєм.

Хоча, залишатись удвох їм було не дуже безпечно, бо вони не знаходили нічого кращого, як знов вступити в суперечку з мовних питань. Але, на диво, всі ці дні в Києві друзі частіше знаходили спільну мову, ніж вступали в бойові дії. Мабуть це так на них вплинули дівчата, а може, змінились вже й вони самі. Сьогодні Олесь з Іваном були напрочуд благодушні і просто розповідали один одному про свої наукові роботи, про свої здогадки і задуми, і якщо у когось і виникали деякі заперечення, далі звичайних питань вони не заходили.

Діставшись до піщаника, хлопці спочатку кинули свої припечені гарячим літнім сонцем тіла у прохолоду великої затоки, де влаштували змагання у плаванні на швидкість, а потім трохи попустували неподалік від берега. І наплававшись досхочу, вони впали на сліпуче білий пісок біля самої води, жадібно поглинаючи тілами його ласкаве тепло. Кілька хвилин друзі лежали мовчки, а потім Іван повернувся до Олеся з якимось питанням у погляді.

- Хочу з тобою порадитись, друже... - сказав він, замислившись. – Останнім часом плекаю в собі одну думку. Вона проста, як здається спочатку, але з неї витікають такі наслідки...

- І що ж це за думка така? – запитав Олесь, дивлячись з зацікавленістю, як Іван щось шукає біля себе.

- Усе починається з мови, але виходить далеко за її межі, - Іван знайшов нарешті якусь паличку і почав щось писати нею на піску. – Дивись, друже!

Перед очима Олеся з’явився надпис великими латинськими літерами AS-CP-AO.

- Отже, це формула того, що зазвичай розміщується між двома крапками при письмі... – почав Іван.

- Хто це тут так безсоромно користується моїми розробками? – раптом прогримів за спинами друзів знайомий голос.

Хлопці обернулись і зустрілись з веселим поглядом Олекси Перевернигори, їх старого друга у школярські роки, який тепер працював в Могилянці разом з Олесем. На мовознавця цей кремезний високий чоловік був зовсім не схожий, його скоріше можна було прийняти за міцном’язого борця, який рік від року перемагає у найважчій вазі на світових першостях. Він був такий великий і гучномовний, що, здавалось, один заповнював собою будь-яку навчальну залу в Могилянці. Все це доповнювала густа чорна борода, з якою він вже давно втомився боротись. Сміючись, Олекса легко захопив друзів у свої велетенські обійми і притиснув до себе так, що кістки їх ледь не затріщали.

- Отже, негідний грабіжник, продовжуй, - після обряду привітань ляпнув він Івана по плечу, від чого той аж присів. – Міжнародні наукові збори з питань мовознавства оголошую відкритими...

- Не здивуюсь, коли виявиться, що тут весь наш могилянський потік десь зібрався... – пробуркотів Іван, потираючи плече.

- Ти краще розповідай, для чого зібрався мою формулу використати, - присів напочіпки поруч з хлопцями Олекса. – Знаю ж, що щось цікаве надумав... Особливо, коли ви у мовних питаннях починаєте битися...

- Сьогодні я тільки слухаю, - посміхнувся Олесь.

- Коли так, то і я послухаю, - відповів тим же Перевернигора. – Починай, професоре...

- Ваша формула, шановний, потрібна мені для передмови, - підморгнув йому Іван. – Але я залишу за собою право скористатися нею, коли потрібно буде підкреслити мої думки. Отже, це формула речення, нашої думки, така необхідна нам для того, щоб поділитися цією думкою з тими, хто в стані її зрозуміти. Ми не завжди користуємось всіма її складовими, але всі ці складові є відображеннями нашого життя:

S – суб'єкт думки, що виконує яку-небудь дію;
Р – дія сама по собі, процес (предикат);
О – об'єкт, на який спрямована дія;
А – характеристика S і О (атрибут);
С – характеристика дії (обставина).

Власне кажучи, це формула, яку ми маємо право застосувати до будь-якого предмета (живого чи неживого), який знаходиться або в безпосередній близькості або навпаки до будь-якого процесу, який ми спостерігаємо або уявляємо.
Біля нас зупинились хлопець з дівчиною і стали із зацікавленістю роздивлятись надписи на піску. Іван це помітив.

- Не заперечуєте, друзі, якщо ми на вас поставимо дослід?

- А це не боляче? – розсміялась дівчина, блиснув зеленими очима.

- Зовсім не боляче, - заспокоїв її Іван. - Бачите, Ваш (А) приятель (S) спокійно (С) стоїть (Р) на гарячому (А) піску (О). А тепер цей молодий (А) вродливий (А) хлопець (S) закохано (С) дивиться (Р) у ваші (А) зелені (А) очі (О). Кожне речення складається з окремих слів, які займають необхідне положення для того, щоб пояснити співрозмовнику вашу думку чи спостереження. Ми всі користуємось нею, ми розуміємо один одного, вставляючи у формулу зрозумілі нам символи-слова, які позначають той або інший прояв матерії в її безпристрасному русі по спіралі часу.

Добре, коли ми розуміємо ці слова-символи, та варто в тій же формулі замінити зрозумілі символи іншими, і ми одразу ж зустрічаємося з певними труднощами. Дійсно, хто б міг подумати, що таке речення Лепи момак jако воли поносну плавушу з сербської мови - це те ж саме, що і московське Красивый парень любит гордую блондинку, коли в той же час рус скаже Гарний хлопець кохає горду білявку.

Формула тут одна, а символи – різні. Зрозуміло, що англійська, французька, китайська й інші мови представлять свої приклади цього вислову, такі ж відмінні від тих, які ми тільки що привели у приклад. Але, вимовляючи це речення кожний по-своєму, і росіянин, і француз, і китаєць, і серб думатимуть однаково.

А якщо раптом згадана нами блондинка рішуче змінить свій зовнішній вигляд, подивиться, що в цьому випадку скажуть:

Московіт - Она изменила цвет волос
Серб - Она jе променила боjу косе
Француз - Elle est changee le couleur de cheveaux
Англієць - She has changed the colour of hair
Рус - Вона змінила колір волосся

Як бачите, слова тут різні, а формула – одна (спробуйте самостійно розставити її складові у всіх фразах, і тут же переконаєтесь в цьому). Представники різних народів подумали про одне і те ж різними словами, але граматично однаково.

Говорячи, Іван креслив на піску свої позначки та речення, як на дошці у навчальній залі. І всі, хто скупчився біля нього, а до нас потрохи приєдналось ще кілька людей, переміщались вздовж берега за ним і його кресленнями.

- А тепер, власне, почнемо з тих думок, котрі з’явились у мене в роздумах над цією формулою, - розпрямився Іван і з задоволенням подивився на своїх слухачів. – І пустимось до одного цікавого досліду. А в ньому я запропоную вам народитися наново.

Отже, це таємне диво народження відбулося, і ви, невміло розмахуючи руками і ніжками, починаєте знайомитись з навколишнім світом. Зрозуміло, що органи чуття, які дарувала людям природа, дозволяють вам з перших же днів зрозуміти тривимірність простору. Ви бачите стіни кімнати, в якій стоїть ваше ліжечко. Ви бачите лампу під стелею, велике ліжко неподалік, стіл трохи поодаль. Вас оточує величезна кількість предметів, які потрапляють у поле вашого зору, і все це відбивається в мозку. Ви ще не знаєте, як вони називаються, але ваш мозок мов би знімає відображення всіх цих предметів і відкладає зняті образи цих предметів в свої запасники, де ці образи разом з іншими поки що зберігаються і чекають свого часу. Слів ще немає, ви їх не чули і не знаєте, що це таке, а образи, поняття вже живуть у вашій свідомості, і ви в змозі користуватися ними все краще і краще, оскільки в запасники мозку з кожним днем приходить все більше і більше відомостей про світ, і мозок не просто накопичує її, він встановлює причинно-наслідкові зв'язки, ретельно вивчає те, що відбувається і збагачує свої відомості про світ по мірі їх поповнення.

Разом з розумінням простору до вас приходить і розуміння часу. Все починається з руху: предмети, люди, яких ви бачите, переміщаються в просторі, що вас оточує. Ви ще не зв'язуєте у свідомості дію з часом, проте, будь-яка побачена, відчута вами інформація складається в мозку, щоб пізніше на основі вже усвідомленого матеріалу піддатися ретельному вивченню і перетворитися на чітке поняття.

Але перейдемо від філософії до практики. Отже, ви, (хай ваша свідомість визначила вас як S) лежите в ліжечку S1 в кімнаті S2 поруч з великим ліжком S3 недалеко від столу S4. В роті у вас S5, в руці – S6. До речі, і рот, і рука – теж визначені як S, але дозволимо собі для зручності зараз називати їх реальними іменами. Дивно, але цей S5 у вас в роті не просто знаходиться, а з ним щось відбувається. Ви ще не розумієте, що смокчете соску, але вже ясно собі уявляєте, що відбувається якась дія, процес, причому не соска смокче вас, а ви – її, і це легко встановити, припинивши саму дію: відразу стає ясно, хто її спонукач. Свідомість вмить визначає дію як особливу категорію понять Р і встановлює зв'язок спонукач-дія (S+Р).

Дозвольте, скажете ви, а як же соска? Адже вона теж була S, хай S5, але все ж таки S?

Пригадайте, ви самі встановили, хто ініціює даний процес. Тому, каже ваша свідомість, будь-який предмет, що виконує дію, визначається як S, а той, з яким ця дія відбувається, повинен визначатися якось інакше, хай це буде О. І надалі будь-який подібний предмет відноситиметься до цього ряду.

Ура! Формула працює!

Я смокчу соску. S+P+O.

Перевіримо ще.
Я трясу брязкальцем. S+P+O.
Я чую брязкальце. S+P+O.
Я виплюнув соску. S+P+O.
Брязкальце впало. S+P.
Я плачу. S+P.

Бачите, як багато відомостей можна отримати навіть з двома-трьома предметами. Але не забувайте, що слів ще немає. Ваш мозок користується поки тільки поняттями. Мова, а точніше, володіння нею, прийде пізніше. А разом з мовою прийде і національність. А поки ви не заговорили, ви ані московіт, ані рус, ані іспанець, ані єврей. Ви – просто людина, громадянин планети Земля, який, не говорячи ще якою-небудь мовою, володіє чарівною формулою, котра допомагає зрозуміти навколишній світ і жити в ньому…

- Але ж ми все ж таки вивчаємо свою мову, та і думаємо нею, - промовила дівчина з зеленими очима.

- Стривайте, шановна, - різко повернувся до неї Іван. – А чи думаємо ми взагалі за допомогою мови? Якою мовою думає рус? Якою мовою думає француз? Або англієць? Простіше за все, звичайно, сказати, що ми мислимо за допомогою слів. Але тоді виходить, що новонароджені зовсім не думають, поки не оволодіють достатньою мірою мовою. Виходить, що вони безглуздо оглядають світ, і він стає їм зрозумілим лише із засвоєнням слів, які вводять в їх пам'ять батьки. Тобто назвіть немовляті м’ясо залізом, і він потім все життя буде говорити, що полюбляє залізо з гострою підливкою. Та хіба ж від цього змінюється суть м’яса? Як би ми його не називали, хоч би і вакуумом, воно залишиться м’ясом. Отже, спочатку ми все ж обмацуємо світ, а вже потім користуємось назвами. Мислі не приходять к нам разом зі словами. Бо коли ми обмочили наші пелюшки, ми вже знаємо, що це таке – мокре, а не чекаємо на батьків, щоб вони нам сказали, як це зветься.
Але давайте спробуємо підійти до цього питання зовсім з іншого боку. Ось, наприклад, порівняйте два таких описи:

Перше: міцний алкогольний напій, не зовсім приємний на смак і запах, вживання якого в невеликих дозах викликає приємне сп'яніння, а у великих – неприємні відчуття наступного ранку після споживання. Виготовляється з пшениці. Прозорий.

Друге: те ж саме. Виготовляється з кокосів і має молочний колір.
Московіт, навіть не чекаючи закінчення першого опису, тут же вигукне: “Водка!”. А відносно другого опису замислиться надовго, закликаючи на допомогу цілу армію думок, щоб знайти якусь назву. Відповіді, він, звичайно ж, не знайде. Але якщо він почує “Московіти п’ють водку, а індуси п’ють бумбу”, мозок його миттєво створить асоціацію, неясну, але стійку, яка тут же відправиться в ряд асоціацій, пов'язаних з алкогольними напоями. Цей ряд, між іншим, ділиться на дві групи: визначені асоціації (те, що знайоме нашим органам чуття) і можливісні (те, що тим же органам не знайоме). Бумба, природно, відправиться в другий ряд, який не має такого яскравого відчуттєвого асоціативного забарвлення, як горілка, самогон, коньяк із ряду першого, до того часу, поки органи чуття нашого учасника експерименту не оцінять смаку цього напою.

Та вся несподіванка в тому, що індуси ніколи не пили цієї самої бумби! Вони навіть і не знають, що це таке, тому що це слово попросту я вигадав. А той напій, про який ішлося, в Індії називається арак!

Що ж буде? Та нічого особливого! Московіт, побурчавши на мене за це розіграш, проведе (і достатньо безболісно) заміну слів, але асоціація від цього не зміниться. І не змінюватиметься, скільки я б не вводив в оману нашого бідолаху. Те ж саме буде і в тому випадку, якщо я дам йому скуштувати цей напій при тій же грі словами, хіба що асоціація знайде своє місце у ряді визначених.

А тепер уявіть себе, що зараз я даю вам якійсь дивний заморський плід, якого ви ще досі й не бачили і навіть не чули про нього. І як він зветься, скажіть, будь ласка? Ще цікавіше: як ви себе відчуватиме в абсолютно затемненій незнайомій вам кімнаті, натикаючись на різноманітні предмети? Чи зможете ви назвати, наприклад, механічним олівцем знайдену авторучку або визначити, що саме знаходиться на стіні в рамі під склом, полотно великого майстра чи знятка* або звичайна переробка?

Виходить, що наші асоціації все ж таки перш за все основані на поняттях, і лише потім ми вдягаємо їх у форму слова. Тобто, мислимо ми все-таки не словами. Швидше за все, ми створюємо в нашій пам’яті відповідні предметам, явищам, процесам певні й невизначені образи. А слова – це всього лише знаковий порядок, необхідний для спілкування. Як абетка Морзе для звукарів* у морі. Було б смішно припустити, що звукарі думають при спілкуванні один з одним крапками й рисками в певних наборах.

Отже ми від самого народження мислимо образами, закликаючи на допомогу весь свій життєвий досвід, який здатний створювати певні асоціації. І у кожного з нас від
народження є та сама формула, котра допомагає нам розуміти цей чотиривимірний світ.

- Коли так, то і собаки теж володіють цією формулою, - сказав Олесь посміхаючись. – Вони теж живуть у чотиривимірному просторі...

- Мабуть, і так, - згодився Іван. – Але для того, щоб створити мову, у людини ще є вміння встановлювати зв’язок між причиною та наслідком. Та ще і логіка відсторонення**, яка і народжує ці асоціації.

- Добре, ми зрозуміли, що все це передумови для виникнення мови, - сказав Олекса, захопивши свою буйну бороду у велетенський кулак. – Як я розумію, в тебе є і своє бачення, як мова з’явилась у цьому світі...

- Саме так, - посміхнувся Іван. – Мова з’являється там, де люди починають обмінюватись предметами. А для цього людині потрібні відомості для створення сприятливих умов обміну. Саме цим і відрізняється людина від тварин, що не тільки просто користується умовами життя, а здатна створювати ще й сприятливі умови для себе, де використовує і власну працю, і обмін.

- Ось так легко й непомітно ми переходимо до економіки, - сказав хтось позаду.

- Саме про це я і кажу, - повів плечами Іван. – Мова є породженням економічних відносин як їх відомостне супроводження.

- Тобто ти хочеш сказати, що мова є прируччям*** економічних відносин? – запитав Олесь.

- Щодо економіки, мова – її відомостне супроводження, а прируччям вона є для культури, яку в певних умовах існування людей створює та сама економіка. Без культури у нас не було б того світу асоціацій, якими ми користуємось, пізнаючи світ. Економіка визначає лише товарну цінність предмета, а культура визначає його цінність для користування їм у колі умов існування. Спробуйте переселити плем’я папуасів на Аляску, і через дві-три сотні років подивіться на них та порівняйте з тим, що було. Будьте впевнені, ви зустрінетесь з новою культурою і практично новою мовою. Чи зробіть ще сміліше і залишить на триста років на Місяці без зв’язку із Землею іспанців, поляків та турків. І зустрінетесь з новим народом.

- До суті, ведіть нас до суті, професоре, - прогримів Олекса.

- Будь ласка, шановний, - жартівливо поклонився йому Іван. – Якою мовою буде говорити зрештою темношкіре немовля, яке ви знайшли на ганку та залишили у своїй сім’ї? Вірно, дитина, народжена, скажімо, ангольцями, через вашу сім’ю ввійде в руську культуру, стане її носієм. Так ось, кожного року, друзі, людство народжує сировину для культур, бо всі немовлята до певного часу знаходяться поза культурами, поза мовами. Отже не люди починають говорити будь-якою мовою, а культури накладають на них свої мови. Тобто люди створюють спочатку таке собі нематеріальне життя у вигляді культури, а потім вже стають самі матеріалом для їх існування. Культури користуються людьми і роблять із ними все можливе, щоб вижити самім. Для цього культури створюють держави і використовують віри, створені людьми, і віра, як і держава, стає зброєю для культури у боротьбі за виживання.

- А я вважала, що це віра формує культуру, - промовила зеленоока дівчина.

- А ви, шановна, пригадайте князя Володимира, який колись вибирав віру для Русі, - повернувся до неї Іван. – Він же робив це не на порожньому місці. До того ж візьміть Данію та Німеччину. Віра там одна, а культури різні. Віра – це складова культури, як і мова, не більше. Навпаки, це культура обирає собі віру, яка і стоїть далі на сторожі її кордонів. Особливо тоді, коли культура вороже відноситься до своїх сусідів. А щоб краще зрозуміти питання, візьміть за приклад мову есперанто і таку віру, як бахаїзм*. Якою мовою будуть розмовляти з дітьми батьки-есперантисти, які живуть у Бразилії. Чи ті, що з Палестини? Якою мовою розмовлятимуть діти бахаїстів?

- Стривай, друже, - зупинив на мить його Олесь. – Мене зацікавила думка про межі культур і їх ворожість.

- Культури самі по собі не є ворожими, культури можуть бути мудрими чи менш мудрими. А ворожими можуть бути економіки, бо з них виростають держави. Які намагаються інколи і культуру, і віру, і мову використати як зброю. Але якщо культура мудріша за державу, вона завжди підкаже державі мирний шлях вирішення будь-яких питань.

- Ні, друже, - заперечив Олесь. – Економіка зумовлює політику, а політичні рішення – це вибір тих, хто стоїть у керма. На тому ж пароплаві все може бути готовим до повороту праворуч, але керманич може повернути і в інший бік.

- Так я про це і кажу. До керма ставить людей культура. Якщо вона мудра – і керманич мудрий. Якщо вона жорстока, чекай на біду. Культура не є чимось сталим, вона завжди у русі.

- Стривай, Іване, - знов обірвав його Олесь. – Ти починаєш перечити собі самому. Ти кажеш, що економіка за допомогою мови створює культуру, отже, вона і керує культурою, саме вона її змінює, підіймає чи разом з собою кидає у занепад. Чи може культура керувати економікою, а з нею – і політикою?

- А що таке, власне, культура? – почав гарячитися мій друг. – Як мені здається, вона починається з твого ліжка. З того, як ти встаєш, чи прибираєш за собою ліжко, як снідаєш, що після сніданку робиш з брудним посудом, як виходиш у місто, вітаєшся з людьми на вулиці чи ні, як одягаєшся, якими речами обставляєш свій побут, як поводишся в суспільстві нарешті. В тебе є свої звичаї й звички. Це твій маленький світ, який з усіма іншими складає загальну культуру. Чи не так?

- Припустимо, так.

- І тут ти одружуєшся з Боженкою... Чи зміниться твій світ тепер?

- Звичайно, зміниться...

- Та не просто зміниться, а дуже зміниться! Бо зараз ти маєш жити інакше, маєш поступитись якимись звичками і прийняти якісь звичаї. У вас тепер загальні гроші і ви разом міркуєте, що з ними робити. У вас тепер нова культура, чи не так? Як вона буде розвиватись, якщо ви дружньо ставитиметесь один до одного. І що буде, якщо ваше кохання загине під тиском побуту? Чи будеш ти прилаштовувати її культуру до своєї або навпаки? Припустимо, ти звик мити посуд наприкінці дня, а вона – після кожного прийому їжі. Чи будеш та наполягати виключно на своїй звичці? Але ж ти і є носій власної культури. І якщо ти мудрий, обов’язково знайдеш мудре рішення. Якщо – ні, що на тебе чекатиме?

- Хіба ж побутові відношення є культурою? – запитав хлопець зеленоокої дівчини.

- Побутові відношення зумовлені економікою, а ось як ви їх вирішуєте – це і є культура. Скажімо, у прикладі з тим же посудом Олесь, щоб запобігти суперечкам, сідає за стіл і за день-два винаходить посудомийний пристрій. Хіба це не вплив культури на економіку? Правда, при цьому відбуваються і зміни в побутових відношеннях, завдяки чому встановлюються нові звички... І тепер економіка знов впливає на культуру. Такий собі ланцюжок...

- Іншими словами, культура як нематеріальна форма життя використовує людський матеріал для власного розвитку, виховуючи окремих осіб, здатних впливати на економіку, - підвів підсумки Олекса.

- І на політику теж, - доповнив його Іван.

- Виходить, ці окремі особи здатні впливати на подальший розвиток тієї ж культури. Що висунула їх нагору? – запитав Олесь.

- З урахуванням умов, в яких вони приймають рішення. Як у випадку з тим же пароплавом. Чи поверне ліворуч керманич, коли сонячно або коли навкруги мряка... Культура кожного разу ставить кожного нас перед вибором, а не тільки окремих, висунутих нею осіб. Просто вона визначає для кожного свій рівень вибору.

- Але ж вона висуває і злих осіб... – замислився Олесь. – А не здається тобі, Іване, що ти надаєш культурі якісь властивості надістоти, наділяючи її своїм розумом, добрим і мудрим, або жорстоким і нищівним? Може, культура є звичайною сукупністю таких виборів, де певна більшість надає їй риси добра або зла?

- А я не кажу, що одна культура може бути весь час мудрою. Кожним своїм рішенням вона створює умови для нового рішення, вона постійно ставить людей перед вибором, змушує їх зробити свій крок, не пояснюючи, чи він вірний або навпаки. Вона, як людина, робить свій крок, не знаючи його наслідків.

- Але ж культури, на відміну від людей, мають здатність поглинати одна іншу... – зауважив Олекса.

- Та хто вам сказав, що я наділяю культуру душею? Я ще раз хочу підкреслити, що культура основана на економіці. І питання поглинання зумовлене в першу чергу нерівністю економік. Одні культури поглинаються тими, у кого економіка сильніша. Інші знаходять рішення підсилити свою економічну основу і за рахунок цього збагачуються. Знову ж, вся справа у суспільному виборі і сприятливих чи несприятливих умовах для цього вибору.

- Ось так, - посміхнувся Олесь. – Почали з мови, і до чого прийшли...

- Мова – це прируччя культури, - не зупинявся Іван. – Вивчаючи іншу мову, пізнаєш її культуру, знаходиш спільне й різне, береш для себе з цієї культури найкраще і цим збагачуєш не тільки себе, а і свою культуру. Якщо, звичайно, не ховаєш це виключно в собі. Власне у тому й криються чари цієї формули Олекси, що вона і є тим містком між культурами, містком для взаєморозуміння...

Здається всі ці думки досить міцно засіли у свідомості Івана, бо він знов повернувся до них, коли друзі вже повертались додому з піщанику.

- А знаєш, Олесю, на всі ці роздуми мене підштовхнула ця книга. Особливо опис мовної суперечки між представниками протилежних таборів. Мені здалося, що обидва ці табори штучно провокували зіткнення саме на тлі протистояння споріднених мов і культур. Щось штучне є у цьому небажанні зрозуміти один одного. За що вони там боролись? За нове життя проти старого? Тоді за це мали боротись всі разом. Яке може бути нове життя, коли у ньому нема взаєморозуміння? Чи у всіх була та справжня любов до їх України? Чому вони її бачили кожний лише своїми очима? Мабуть, тільки герої книги зробили найвірніший вибір, покохавши один одного...

- Мабуть і так... – згодився Олесь. – А мені здалось, що автор недаремно залишив обох героїв у лікарні, наче натякаючи на те, що суспільство ще хворе і його треба лікувати любов’ю...

- Розумна думка, - згодився і Іван. – Суспільство, у якому окремі особи використовують культуру, мову й віру як зброю, дійсно хворе. І автор залишає його на перевірку можливостей культури. А наскільки мудра вона, має показати час. Бо саме час дає оцінку всім крокам, які роблять люди.

***

* Піщаник – пляж

* Знятка – копія

* Звукар – радист

** Відсторонення - абстрагування

*** Прируччя - інструмент

* Бахаїзм - віра, заснована в 40-х рр. 19 ст. в Ірані Мірхой Хусейном Алі Нурі, який прозвав себе Баха-Уллою (Блиск Божий) і проголосив себе дев'ятим світовим пророком після Крішни, Аврама, Заратустри, Мойсея, Будди, Христа, Мухамеда і Баба. Всі віри, з точки зору бахаїстів, містять загальні ідеї і ведуть до бога, тільки потрібно очистити їх від марновірств і обрядів. Віровчення бахаїзму представляє з себе з’єднання ісламу і християнства. Крім того, приймаються деякі положення буддизму, даосизму, зороастризму, конфуціанства, кришнаїзму. Бог бахаїстів відповідає мусульманському аллаху. Диявол і взагалі негативні сили також відкидаються, оскільки зло є лише відсутність добра і не може бути набувати будь-яку особистість. Рай розглядається як досконалість душі, а пекло - як недосконалість. Храми бахаїстів мають дев'ять фасадів і дев'ять дверей, що означає об'єднання дев'яти релігій в одну.