Крик душi

Немаэ тебе, друже мiй,
В життю сенсу немаэ!
I моэ серденько болить,
Коли тебе згадаэ...
Бiле волосся, синi очi,
Чорнявi брови на чолi...
Гучного голосу охоче
Твого почути знов менi.
У головi таке гадаю,
що ти вже мертвий, друже мiй!
Та в тiм титтю це так буваэ,
Що ти там будеш сам, один?

Хочу до тебе, мiй коханий,
Пiд твоiх сильних рук тепло,
Таке далеке i бажане.
Ох, як же менi холодно!
В душi бiльш вже нема вогню,
Що так пилав в життi, тому,
Без тебе,любий,не живу.
Тiльки icную, як могу.
Зникла реальнiсть i для мене,
Живу я в спогадах своiх.
Думки однi, як навiженi,
Штрикають серце, все болить...

Болить душа i серце стогне.
До тебе хочу, милий мiй,
I вiдiрвусь звiдси охоче
Коли побачу образ твiй.
Люблю, як i тодi любила,
Та э ще в свiтi тая сила,
Що на Землi мене трима,
Та полетiти не дава.
Але я знаю, що чекаеш...
На мене дивишся згори...
Та знаэш, знаэш, добре знаэш,
Що приэднаюсь повеснi.