Як сорок зим твоє чоло обляжуть,
Проривши зморшки на краси лиці,
Коли лівреї юнаків погордих важать
За шати траурні на вартості руці:
Якщо спитають врода де поділась,
Де всі скарби отих буялих днів?
Скажи, в очах запалених згубилась,
Де сором нищівний та марнотратство слів.
Хвала ж достойна більшого за вроду
І як сказати зможеш: “Це дитя моє,
Воно довершить все, насіння мого плоду,
Посіявши красу, яка в мені ще є”.
Це буде, як весна для древнього мистецтва,
Як свіжа, тепла кров, що гріє черстве серце.
В. Шекспир, сонет 2 перевод
© Copyright: Алин Тэ, 2006
Свидетельство о публикации №106050301467
Свидетельство о публикации №106050301467
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.