Ой, накрила землю чорная негода,
Буйний вітер лиш гуляє, одинак-заброда.
Усю нічку, мов скажений, віття гне-ламає,
До останнього листочка верби роздягає.
Виє полем, мокне лихом, б'є дощем,
Ой, останняя утіха – каганцем…
Засвітила мати свічку в образах –
Най освітить душу сину, най на шлях…
Най освітить Шлях Чумацький і воли –
Сину, сину, озовися – чи живий…
Не озвавсь єдиний голос з далини,
Тільки блиснув хтось з-за хмари, хтось чужий.
Що там блима, що блищить там, хто заграти хоче?
Ой-то Місяць-місяченько виглянув з-за ночі.
Ой-то Місяць-місяченько срібло в очі кинув –
Хто сміється, а хто плаче, а хто і загинув…
ТИХО СЛАВА ПРИЛЕТІЛА – ВІЧНИЙ ПТАХ,
ЗАСПІВАЛА НА КАЛИНІ. І СПІВА.
Останняя утiха
© Copyright: David Alonsky, 2006
Свидетельство о публикации №106042000336
Свидетельство о публикации №106042000336
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.