Сьогодн

Сьогодні зробимо вигляд ,що слухали
Щойно викинуті додолу папери пожмакані
Мене дивувала ця набридливо-марна біла серветка твоєю помадою скривджена.
Постукало у двері, дуже тихо, ледь чутно постукало
Дванадцять місяців і два чорних греки, які вчора увечері нас підслухали
Здивованими очима дивляться мов сканером сканують з наших долонь інформацію.
Безпідставно ти мене кривдиш, щовечора, коли про тебе згадую
Мені здається – ось ти тут, поряд цигаркою дмишешь
Очі розплющую – знову омана.
Щойно, цієї секунди засвідчую, присягаюсь твоїми повіками я забуду тебе і час
Не лікар вже , і не буде мені хтось зараз втіхою.
Присягаюсь уголос і на паперах, що не буду тебе я згадувати
Не погоджуюсь з твоїми діями, ти ж зовсім розуму не маєш.
Шукаю собі виправдань, чому я без тебе не вмію дихати
Знову і знову в рядках, у книжках ховаюся в чужих піснях та власних римах.
А десь на дворі вже співають птахи, пахне весною, пам’ятаешь минуле?
Ні, промовчи я знову забула , тоді було зимно та холодно.
Навіщо шукати собі виправдань, що сталося в житті , то сталося
І не було б мені втіхою, якщо б без мене весна кохалася.
І байдуже , що не буде більше – тисячі хвилин, мільйона секунд
Назавжди в пам’яті бідного - спогад про щастя, що ім’ям твоїм звалось.
Хоч не надовго і якось не впевнено, зітхаючи та ховаючи очі
Іноді, в старості буду бачити те неймовірне щастя , що було щоночі.
Тобто. Скажу собі, через це треба жити, треба творити усім на втіху
Щоб коли-небудь було мені втіхою спогади про молодості щасливі миті.