Чекаю на тебе

Тебе чекаю, стою під нашим деревом серед ночі осіннього парку.
Поміж деревами блукають хижі тварини
Крові шукають обходячи мене як примару
Я намагаюся тримати дерево, воно вже старе, стоїть, не падає
Обіймаю ніжно його сторони, ось на цій колись я писала
На чужій німецькій улюбленій мові три слова, що здавались раєм.
Дерево стогне, воно не може більше стояти, воно свої віки вже віджило
А вітер мене все квапить і квапить
Немов би до півночі всього нічого.
Мені вже не зле, я просто приїхала, згадати минуле, яке згубила я, і озернутися чи так я вчинила про щось пожаліла, про щось зрозуміла. Немає жалю в мені більше ніж може вмістити осіннє листя, яке під твоїми ногами померло вже, та ти навсяк випадок вдруге озернися, може повернеться, вийду із темряви.
Ні, заспокоюю себе тихим співом я, надімною пролетіли птахи..Сумно так стало і без злої втіхи йду я вперед, не знаю куди…
Руки самі опустилися, очі погасли як мокрі вогні ,сердце з душею давно розлучилися. Як же їм важко горіти в огні.
Щож , забувай, як хочеш немилу, нелюбу, брехливу й сумну
Та хто його знає може, то карма вічно любити Людину одну.
Пульсом одним тебе відчуваю, ти вже далеко душа не болить, тільки щоночі ти згадуєш з жахом, що в світі є, хтось, хто може любить.