Наслiдуючи Маргариту...

 Сизий вечiр настав - так холодно!
 I не тане обридлий снiг...
 Гей, ви чуєте, пане Воланде?
 Завiтайте-но у наш свiт!

 Завiтайте й зробiть мене вiдьмою,
 Бо людське вже набридло життя!
 Я собi не здаватимусь винною,
 Не принижуся до каяття.

 Стане чорним волосся, а погляд мiй
 Спалахне зеленавим вогнем.
 Зроблю те, про що мрiяла подумки,
 I нiщо вже не спинить мене.

 За мiтлу, у вiкно - i на вулицю!
 Хай лиш тiнь над землею пливе...
 Полечу я у тую околицю,
 У той дiм, де коханий живе.

 Зазирну крiзь вiкно у кiмнату я
 I погляну: чи сам вiн, чи нi?
 Якщо сам - то зрадiє душа моя,
 Легко й радiсно стане менi.


 А якщо ж я побачу, що милий мiй
 Iншу пестить, до серця горне -
 Хай якою їй бути вродливою -
 Моя помста обох не мине!

 Шибку я розiб’ю - хай злякаються,
 Хай повiрять у вiдьом вони!..
 А менi лиш одне залишається:
 Я полину на бал Сатани.

 Там мене не зневажать, я впевнена:
 Воланд любить красивих жiнок!
 Буду я королевою ревною
 На балу потойбiчних казок.

 А навкруг - нi кровиночки рiдної...
 Все примари, iстоти страшнi...
 Я самотня! Жiнки стають вiдьмами
 Не вiд щастя, повiрте менi! 24.02.2001р.