Варьяцii Трихубовi

1.
Ото люде-людоньки
Живі з пам”яті моєї
Сходять у Безмір…

2.
Уквітчував життя
Пробуджував
Горів на тлі безодні
Нескінченно
Шаленим палом
Осягав світи
Геть збившись
В нетрях сьогодення…

3.
Варьяції прадавні туги
Реальності мінливі
У патьоках слів…
З пісень нечуваних
Звиваються світи –
Досвітні мари,
Що несуть неспокій,
Де немає краю,
А тільки вираз.
І по ньому
Знаходить шлях собі
Знедужана душа
В неспокій…
Чи кінець?..


4.
Тебе прошу
Тебе…
Се – час…
Не розтавай
У придорожній млі,
Чекай…
У час тужливий,
У темряві курній –
Іди
На жалісний той вогник.
Що йому судилось
Всесильним полум”ям
Поєднувать світи.
Чи зможеш?..
Згасає темрява
Примарою задухи…
Не залишай на тих шляхах,
Що їх судилося знайти…


5.

Себе тримати вдало на мотузці,
Щоб часом не урвався
Той привчений стрій,
Що його шатньо Часом називаєм…
То, боже, нам не дай!


6.

А що ж, як є драбина –
мусить буть щабель!
Бо ж в муках знеціненних
драбина без щаблів…
То ж дух без тіла,
запал без горіння,
То пристрасть палка,
знижена до болю!
О, то цілий світ
На зламанім щаблі…
То де ж вони?!
Та хто?
…А що ж, як є драбина –
мусить буть щабель…
7.

Любая реальность
В силу своей конечности –
Абсурдна,
Поскольку она оперирует
Величинами конечными.
Единственное,
Что она может предложить –
Это дурную бесконечность,
Бесконечное повторение
Конечных величин.
И в этом смысл истории!