То ж люди були…
Були – загули,
У прах потонули,
У Безмір…
А воно все веде,
Сердешне,
Веде та веде…
І бубонить все,
Розбирає на букви –
Бо ж воно
Ще й читати не вміло…
Як дитину малу бавили,
Всміхаючись –
Щоб читало,
Ще може й навчиться…
Чи може – уклінно,
Щоб не ховать…
Чи мо…
Не дай того, боже!
Аж люди…
Світи…
*Старенькі такі вірші, писані за тих часів, коли
вела нас партія, бідолашна, все вела...
Дитина, страхітливо жорстока!
На вiчний спомин
© Copyright: David Alonsky, 2006
Свидетельство о публикации №106030600512
Свидетельство о публикации №106030600512
Рецензии