Світило сонце, землю гріло,
Благословило небо новий день.
І я цей світ в останній раз любила,
Прощалась з ним, коли ішла на смерть.
Життя моє, не сповнене печалі,
Коли її із кимось розділить.
Гіркими заливать сльозами,
Й горілкою гіркою затопить...
А далі... далі тане в димі,
У сірих хмарах цигарок,
І у дурмані терпкім, сивім
До прірви роблю новий крок.
Я закрутилась в цьому вирі,
Серед загублених назад доріг.
Лиш руки зколоті, синцями вкриті
Й нестерпний біль, розлитий скрізь.
Ось так під чорним вбитим небом,
Було кохання, світло й дим...
Хіба кохання? – секс шалений,
До ранку забуваючи із ким.
А сонце грітиме, як гріло,
Та не мене благословить земля...
Життя прости, що я тебе згубила,
Життя єдине – іншого нема.
Каяття неповнолiтньоi
© Copyright: Дейнеко-Казьмирук Дарина, 2006
Свидетельство о публикации №106021900884
Свидетельство о публикации №106021900884
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.