Киiв-Галiлея...

...Примара дня,
В душі нам залишає смуток,
І ми стікаємо в отруту ночі, наче в бій,
З жадобою, без жалю, ми п’ємо отруту,
Вкорочуючи подих свій,
Хапаємо, навпомацки руками,
Всіх закутків торкаємось в пітьмах,
Сміття із слів, жбурляємось словами,
І бруд ховається в улесливих словах.

...Ми щезнемо... Примара “нас” загине,
Примара дня нікуди не піде,
Вночі – луна, а сонечко – сліпе,
Воно у тому геть не винне,
Що в ніч не тулиться ніде.
Так будьмо... Хоч іще, хоч трішки,
Пірнемо в вир, впадемо в небеса.

...Як завше, проміж Богом й грішми,
Себе мамоною ти тішиш,
А день, оголений, позаду лишиш,
Згоряє, не политая, лоза.
Грубіють заржавілі грати,
Дух тихо сне, як мертвий Елеон,
А потім, десь загубиться і сон,
І нам лишається брехати.

...Життя в лапках,
Доречність амплітуди,
Від “а” до “я”, з буття у небуття,
Діла без слів, без діл слова,
І вічний страх,
Що, здавлюючи груди,
Живе й без нас, вбиваючи життя...