Не розумію як нам бути,
Не розумію як піти,
Як ту дорогу обігнути,
Щоб від неволі утекти.
Все мучить мене, докоряє
За кожен подих, кожен рух
І моє серце вже не знає,
Чи витримає сили дух…
Що ті мені невірні сльози,
Що гострий погляд незнання?
Ми ж вже сплились, мов верби лози,
В любові вквітчане життя.
Той що, що там скрізь гори муки,
Назад я все ж не повернусь,
Бо гірше всього від розлуки
Нема нічого, я клянусь…
Та може все так має й бути,
То може саме так пройти
Ми маємо, щоб щастя взнати,
Щоб і від нього не втекти.
Та може все так ма й бути...
© Copyright: Ольга Бондарь, 2006
Свидетельство о публикации №106013002049
Свидетельство о публикации №106013002049
Рецензии