Ославлю в мерехтінні свічок, молитвою, зачеплю твоє минуле
і благатиму, щоб викинув геть страхи і сумління глибокі.
Во ім’я святості й любові, нехай це буде наша спільна змова,
В якій ти лише слухач або прямий адресат.
Зрозумій, немає шляху назад. Де тобі не простили гріхи, і ти не поступився нічим.
Думаєш, я камінець, що впав на голову і боляче вдарив, наче литаври оркестру?
Ні, я любов, хоча ти навіть не вписав мене до реєстру претенденток на твоє серце.
Моя думка зробила це за нас обох. Я люблю тебе більше за себе, хоча ти не Бог.
За цю сакральну дрібницю ти караєш мене байдужістю і мовчанням, самотній вовче.
Наша непочата проза не дає мені дихати вільно. За нею душа щемить і голосить.
Якби сталося щось, і залишили спільні спогади....
Кожної миті я збираю твій торішній сніг, що не тане, на відміну від мене,
і вию з думкою про взаємність,
що не відбулася...
Вию
© Copyright: Татиана Комарова, 2006
Свидетельство о публикации №106012902076
Свидетельство о публикации №106012902076
Рецензии