Чи є кордони, коли тягне до неба...
Стогін тіла не зна, де чужий, а де рідний.
Не жалюгідний потяг, хоч ілюзії кращі за дійсність.
Немає кордонів на гайдамацьких стежках.
Де явір з водою п’ють, не нап’ються.
Помремо, коханий, якщо, бодай, збрешеш.
Кордони-кордони – людські забобони –
Чи правда, що кохання не можна вкрасти...
За волю, яворе, я вип’ю себе,
або ж ти поквапся, та пий мене сильно.
Пили ся пили, гуляли, гуляли.
Немає кордонів, бо шал співає.
Я нині твоя. Ти ж мій назавши.
Сьогодні доля, хоч завтра прощання.
Гойдай, гайдамаче, серце й душу.
Я все це сприймаю, як дар любові.
Немає кордонів нині й довіку...
Гойдай, гайдамаче
© Copyright: Татиана Комарова, 2006
Свидетельство о публикации №106012902010
Свидетельство о публикации №106012902010
Рецензии