Час безсоння...

ИТАК - СНАЧАЛА ТЕКСТ ОРИГИНАЛА:

"Час безсоння" (Гостья - Наташа Артёменкова)

Вже ранок. З вікон та ікон
Вимога зазирає в очі.
Я так і не вблагала сон
Прискорити спливання ночі.
Навіщо, час, чи не дарма
Шукаєш відпочинку в тузі?
Невже тобі окрім ілюзій,
Поживи іншої нема?
Згадай свята! Як молоді
Ми сяяли,немов прикраси...
Чому ти квапився тоді?
Чи ти до радощів не ласий?
Навіщо, час, тобі мерці -
Мої надії? Божа кара
Спіткала їх! Вони - примари,
І їх не втримати в руці...
Вони мені - тягар і плач...
Невже ти хочеш їх забрати?
Бери, мій милосердний кате,
Бери! Бери! Годину страти
На вранішню зорю признач!

Вже ранок. І свої жнива
Закінчив час на смузі смути.
Позбавив трупної отрути
Мене, живу. І я - жива!

МОЙ ПЕРЕВОД (С.Стукало):

Уж утро. С окон и икон
С мольбой заглядывает в очи
Несостоявшийся мой сон
В реке неторопливой ночи.
Напрасно время жжёт рассвет,
Смывая снов янтарных друзы …
Ужель, средь призрачных иллюзий,
Ему другой поживы нет?
А помнишь молодость? – Тогда
Мы не носили украшений …
Смиряли нрав. И шли года
Среди прощаний и прощений
Ах, время-время … Стылый прах
Надежд несбыточных ... Мой Боже! –
Твоё прощенье – мне дороже –
Синицы призрачной в руках!
Моя юдоль – тоска и плач …
Ужель и их лишишь бесстрастно?
Молить о милости – напрасно, –
Суди! Казни! Но время казни –
На зорьке утренней назначь!

Уж утро. Отпускает боль,
Вслед за туманом утекая …
Я плачу. Я – ещё живая,
А жжёт глаза – не боль, а соль …