Монолог у сутiнках

Ковток отрути
В чашці меду
По чашці меду в море днів
Кохав? Кохав...
Та не зумів
А може дійсно було треба?
Над зорями малюють небо,
Чи зорі до неба прикуті?
Хто зна...
Чого і що кому як варте,
Хто зна,
Як правильно, як зле,
Кому життя, кому то наче жарти,
На пів налите чи порожнеє/пусте...
Слова...
Слова...
Прохання порятунку,
Кидати в вічі,
Сипати у кров,
І знов... і знов...
І знов... і знов...
А вони нищать, не калічать!
Проклятая шаленая любов...
Погано...
Так...
Мені н.е.д.о.б.р.е
Мені...
Мине...
Та мо переболить...
Але себе спитати спробуй,
А ти хотіла
ТАК любить?

Хто сильний,
Хто сильніший...
Трохи...
Хто тліє вдень, в ночі горить...
Хто навпаки,
Кого винить...

І зорі, ясніі, далекі,
Усе ж таки не вклеєні до хмар,
Кипить вода, іде до стелі пар,
Як і раніш, летять кудись лелеки,
Міняє спека холод, холод спеку,
І дощ їде, і грім гримить...
І далі треба, як раніше, жить...