Невиплакані сльози збираються в куточках
Сумних і одиноких розгублених очей,
Ти бачиш свою долю в жовтіючих листочках,
Присівши на валізу своїх старих речей.
Ні дому, ні роботи, ні сонця, ні надії,
Тебе уже не гріють палкі чужі слова,
І руки теж не гріють, і дотики не діють,
Бо Він помер для тебе. А отже – ти вдова.
Обручка тисне палець, знімаєш і кидаєш,
А вітер нахабніє і бризки з хмар несе,
Жбурляє у обличчя, а ти не помічаєш,
І дивишся з печаллю на дерево косе.
Пожовклі і опалі лежать собі в пилюці,
Без дому, без роботи, без права на любов,
Близькі тобі по серцю, близькі тоді по муці
Листочки...Згусток болю до горла підійшов.
Підводишся поволі, береш свою валізу,
І очі витираєш кошлатим рукавом.
Листочки опадають із дерева до низу,
А Він помер для тебе. Вам тісно було двом.
Невиплакан! сльози
© Copyright: Лидия Дзюпина, 2005
Свидетельство о публикации №105120900217
Свидетельство о публикации №105120900217
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.