А коси колись аж по п’яти плелися,
І вились кучерики, наче сп’янілі,
Лише звідкись ножиці кляті взялися,
І їх закружляли на смерть у кадрилі.
Пручатись безглуздо було, нерозумно,
Беззахисно тіло маленьке тремтіло,
Безжалісно, безпочуттєво, бездумно
У чорне вгорнули дівча остовпіле.
Тепер вже вона і за них відмолилась,
Простила самотність, даровану в осінь.
Змирилась… Ось тільки сьогодні наснилось,
Що виросли знову по п’яточки коси.
Черниця
© Copyright: Лидия Дзюпина, 2005
Свидетельство о публикации №105120900213
Свидетельство о публикации №105120900213
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
