Не плач і не сумуй моє серденько,
Вже наковталось ти солоних сліз.
Я знаю – твій коханий далеченько,
Та щастя він нікому не приніс.
А серце все одно до нього лине,
Дурненьке, хоче пестощів, тепла.
І тихо, з кожним днем все більше гине
І бачить лиш слова, а не діла.
А він від тебе, серце, відцурався,
Бо його душу вкрив холодний лід.
Та іншому серденьку він зізнався,
Що подарує йому цілий світ.
А серце, ніби пташка, в грудях б’ється,
Та сил на волю вилетіть нема.
І скоро щось у ньому обірветься,
І жити скоро буде там зима.
Чому ж знайти серця не можуть пари,
І голуби з голубками – самі?
А серце лиш одними кимось марить,
На самоті минають сумно дні…
Та серце, що закохане – осліпло,
Чи ж сліпа птаха може полетіть?
Для неї – лиш любов останнє світло,
А як без цього світла далі жить?
26.06.2002
Серце
© Copyright: Марина Осенняя, 2005
Свидетельство о публикации №105112701634
Свидетельство о публикации №105112701634
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.