Ти очі затули - почуєш тихий подих.
Це дихає воно, не вічно, не завжди.
Лише тепер торкнись до чорних хвиль шовкових.
Прокинеться навряд, але зітхне - зажди.
I зірок накида - віддячує за тишу,
За те, що слів вночі на вітер не кидав.
За те, що все своє позаду десь залишив,
I що думками сон його не турбував.
Зупиниться, побач, до купи все зіллється.
Чому сюди прийшов, ти й сам, мабуть, не знав.
Блискучим та твердим навколо все здається.
Примарилось йому, що ти його шукав
Море - укр
© Copyright: Мария Филоненко, 2005
Свидетельство о публикации №105111501083
Свидетельство о публикации №105111501083
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
