Ти на мене зачаровано дивився,
У твоїх очах тонув мій страх.
Ти, напевно, помилився,
Якщо влаштував цей жах.
Ти називав мене принцесою весни,
Красунею, яких не знайдеш на Землі.
Від тебе віяло лиш холодом зими,
Хоч думав про мене ти ночі і дні.
Кохання прийшло непомітно:
Підкралось, як завжди, воно.
Блукає кохання безцільно,
І цілить до інших в вікно.
Тебе покохала я раптом,
І стала тебе цінувать.
Ти називав це злим жартом,
Мене ти почав забувать.
І іншу тепер ти кохаєш,
Її ти цілуєш вуста.
Даремно ти вкотре їй кажеш:
„Ти в світі така лиш одна!”
Я пісню цю знаю напамять,
Слова ці у серці сидять.
Як боляче, як швидко же вянуть
Твої почуття, як краса!
Я знаю, я знаю, я знаю:
Кохання уже не вернуть.
Не можу, не буду, не хочу
Я фразу свою ту забуть.
Колись я сказала тобі,
Тоді, як ще з тебе знущалась:
„Нас доля звела навіки”,-
О, як я тоді помилялась!
07. 05. 2005
© Copyright: Мариолла Роганова, 2005
Свидетельство о публикации №105111201767
Свидетельство о публикации №105111201767
Рецензии