Скажи, чому небо набрякло сумом?
Кажуть,воно намагається плакати. Думами?
Мріями?
Слізьми? Дощами?
Натхненням?
Ідеями?
Сонцем?
Вітрами?…
Скажи, чому небо збирається плакати?
Невже йому мало Землі для щастя небесного,
Прекрасного,
Чистого,
Прозорого,
Вічного,
Від простослівного
До непересічного?..
Скажи, то навіщо ж ми від нього сліпнемо?
Скажи, чому очі набрякли сумом?
Знаю, вони хочуть стримати сльози й не плакати.
Думами? Мріями?
Біллю мовчання?
Натхненням?
Ідеями?
Криком?
Прощанням?…
Скажи, чому хочеш все ж стримати сльози?
Невже затискають у горлі ножиці леза?
Леза, нагострені
Заздрістю й болем
Застояним,
Безвихіддю й пеклом,де ти – неозброєний, і твоє серце покроєно…
Скажи, хіба ж не від мертвої душі усі ми сліпнемо?
Сонет болю
© Copyright: Татьяна Коваленко, 2005
Свидетельство о публикации №105101000372
Свидетельство о публикации №105101000372
Рецензии