На дні заплющених очей
Я бачу очі.
Прокисли сльози... Скрипнуть двері
В думки пророчі.
А ти стоятимеш незламний,
вродливо-гордий.
Невже, ти думаєш, не знаю
Слабкі акорди?
Мовчи, коханий, хвилина-друга
І знов полюбиш.
Я язиком твої розкрию солодкі губи,
І пробіжаться нігті щиро
В закритих зонах,
Твоє дрижання запрацює
В моїх кордонах.
Десь плутанина із поцілунків
У всього тіла.
Пробач, коханий,
Я дуже сильно цього хотіла.
І вже без тями ти міцно стиснеш
Мої зап’ястя.
Яке наївне це чоловіче
Секундне щастя!
Я прив’яжуся до поцілунків,
Щоб не злетіти.
Ми так загрались, і так кричали,
Неначе діти.
... Гарячий подих на спині пише,
що ти пробачив.
А я ... розплющу очі – і заплачу...
Сльози
© Copyright: Татьяна Коваленко, 2005
Свидетельство о публикации №105100701721
Свидетельство о публикации №105100701721
Рецензии