Яке ж то дивне відчуття,
Коли самотність підступа.
Неначе плаваєш у річці,
В якої берега нема.
А як і бачиш дальній берег,
То лиш гранітну темну скелю,
Що тягнеться у небеса...
А в небі – спокій та краса.
Як глянув - то забув про хвилі,
Віддав себе на милість силі,
Що від вершин кида в пучину,
Яка сама собі причина.
Вона несе тебе без волі,
Лишити може тебя долі,
То вверх, то вниз тебе кида,
Для тебе кращого нема,
Ніж темна скеля серед хвиль,
Але не стане в тебе сил,
Щоб допливти , щоб дотягнути,
Хоча б дожити, не заснути.
І не дивись в бездонне небо!
Бо хвилям лише це і треба,
Щоб усипити, загойдати
І до рядів своїх прибрати.
Борися, бо загине доля,
І не дивись – зів'яне воля.
І вічно між фальшивих мрій
Ховатись буде берег твій
Хвиля
© Copyright: Вредный, 2005
Свидетельство о публикации №105092600784
Свидетельство о публикации №105092600784
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.