Незаймане, незграбне мерехтiння,
Ростком зернятко випустить несмiле,
Ласкавий дотик свiтла гонить тiнi,
Й до шкiри лине – полум`я це бiле.
Зрання зоря освiтить сiрi стiни,
Смарагдом грають сонi ще дерева,
В кутках лахмiття ночi гине,
Чи геть бiжить – це полум`я рожеве.
Яскрава квiтка маку пише жаром,
Любов на серцi взимку не схолоне,
Досягнуть коси сонця, розiгнавши хмари
Та променi в себе вберуть – це полум`я червоне.
Нiч темна, зiрочки не блиснуть,
Блiде промiння Miсяця враз згорне,
I ранок, все не йде, наче навмиснe
Його затримує – це полум`я є чорне.
Гнiздом розореним, стерном у полi чистiм,
За вiтром-морем павутинкою пливе,
Ковтком морозу, що легенi стисне,
Це полум`я є мертве, не...жи...ве...
Кольори любовi...
© Copyright: Георгий Че, 2005
Свидетельство о публикации №105072100636
Свидетельство о публикации №105072100636
Рецензии
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.