Хто б подумав, що я так нестримно закохана в дощ...
Я в обіймах його забуваюсь, як в маминій казці,
Не існує ні часу, ні меж... Ми крокуємо вдвох,
І я знову народжуюсь маревом зимного щастя...
Не вогонь у печі. Не вікно, де мене вже не знають.
І не серце твоє, що боїться моєї любові...
Зігріває мене ця дорога у нову незнаність
І дощу до обличчя наповнений ніжністю дотик.
В обiймах дощу
© Copyright: Мария Айлен, 2005
Свидетельство о публикации №105071600492
Свидетельство о публикации №105071600492
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.