Неначе згоріло сонце, спалило безкрає небо.
Неначе могутній вітер розбився об кручі скель.
У грудях безсиле серце спинилось від сліз за тебе,
Душа заблукала наче в просторах чужих пустель...
Я квіти в букет зривала - від туги вмирали квіти.
Дощу я у хмар просила - не стало у хмар води.
Куди мені тую тугу і сльози куди подіти?
Сховатися від безодні, що тягне мене, куди?
В молитві складаю руки, звертаюся знов до Бога,
Він душу мою невтішну зігріє своїм теплом...
І знову побачу небо, побачу свою дорогу,
І мій охоронець-Янгол махне золотим крилом...
Неначе згорiло сонце...
© Copyright: Олеська, 2005
Свидетельство о публикации №105063000920
Свидетельство о публикации №105063000920
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.